Друзі - Володимир Рутківський

ДРУЗІ

Пішов мій тато

Полювати,

А я-

       На пасіку побрів. І

біля дідової хати

Ведмедика - живого! -

стрів!

Я з переляку в двір забіг, А потім

думаю собі: Чого ж маленького

лякатись, - Такий м'який,

кумедний він! І ми, мов друзі,

Стали гратись В шовковій

запашній траві. Він бігав, Я

допомагав, Вдвох лазили на

дуба. Я за хвоста його тягав, А

він мене - за чуба. Я вгору кидав

картуза, А він сидів,

        і мед лизав. Здружились - не

розлить водою. - Приходь іще, -

        прошу його, -

Лиш татка не бери з собою Бо

приведу і я свого!