Грім - Вінграновський Микола Степанович

                                                             Грім

  Була гроза, і грім гримів,

  Він так любив гриміти,

  Що аж тремтів, що аж горів

  На трави і на квіти.

  Грім жив у хмарі, і з гори

  Він бачив, хто що хоче:

  Налив грозою грім яри,

Умив озерам очі.

А потім хмару опустив

На сад наш на щасливий

І натрусив зі сливи слив,

Щоб легше було сливі.

Та тут до грому навздогін

Заговорила груша:

«Трусніть і грушку, дядьку грім,

Бо важко мені дуже...»

І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

Бо небеса вже голубі

Я покидати мушу».

   Джерело: Вінграновський Микола Степанович. Грім : вірш // У Неквапи білі лапи / М. Вінграновський ; худож. П. Гулин, Н. Кирилова. – Київ, 1989. – С. 33.