Сірко - Грінченко Борис Дмитрович

Сірко

Був колись Сірко собака,

Жив у чоловіка,

І була йому робота

Дуже невелика.

Од вовків глядіть худобу,

Звіра одганяти,

А удень, як наїсися,

То лягай і спати.

Та Сірко наш був лінивий,

Спав і день, і нічку,

А як спить, вовки і вкрадуть

Гуску чи теличку.

Та Сірко наш не зважає,

Знову ляже спати,

Злодій прийде та й потягне

Все добро із хати.

Чоловік Сіркові каже:

"Гей, Сірку, не спи ти,

Дурно хліб не можна їсти,

Треба заробити!"

На хазяїна розсердивсь

Наш Сірко кудлатий.

"Коли так, піду я світа

Кращого шукати!"

Ось він з двору вибігає

І біжить до лісу,

Там він зараз зостріває

Вовчика-гульвісу.

"А здоров лиш вовче-брате!

Гризтися нам буде,

Надокучили сердиті

Всі мені ті люде.

Будем ми з тобою жити,

Здобувати їжу

І щодня з тобою будем

Страву мати свіжу.

Знаю я, куди пролізти,

Де живуть ягнята,

Буде наша і теличка,

Гуси й поросята".

Вовк Сіркові радий дуже,

Зараз побратались,

А як тільки стала нічка —

З лісу вдвох побрались.

У село приходять тихо,

Сплять давно вже люде.

До кошари вдвох підлізли:

"Тут нам здобич буде!"

Каже вовк: "Ти все тут знаєш,

Лізь же ти в кошару

Та відтіль мені і кинеш

Хоч ягняток з пару".

А Сірко ще й радий дуже,

Вліз він потихеньку

І вовкові викидає

Вже вівцю ситеньку.

Вовк вівцю схопив та драла,

В гай мерщій тікає,

Наш Сірко з кошари виліз —

Аж вовка немає.

Озирнувсь Сірко, поглянув

Та із серця каже:

"Одурив мене вовцюга,

Постривай же, враже!"

Я й без тебе їсти буду,

Ще для мене буде",

Плиг ізнов тоді в кошару,

А в кошарі люде.

Бо вони уже почули,

Як в хліві товклося,

І Сіркові упійматись

Зараз довелося.

"А! Піймався,— кажуть,— вовче!

А давайте бити,

Щоб не лазив у кошару

Він овець давити".

А Сірко кричить: "Не вовк я,

Я їй-бо собака!"

Та дарма! По спині в нього

Вже гуля ломака!

Як взялись Сірка періщить

Добрими дрючками:

"Коли ти собака,— кажуть,—

Так не лазь з вовками!"

Довелось би пропадати,

Мабуть би, і вбили.

Та Сірко побачив дірку —

Плиг туди щосили!

Ледве втік, боїться й вити

Та біжить додому,

В двір убіг і потихеньку

Вліз він у солому.

Ніч пролежав, день пролежав,

Боки все боліли,

А як знову він одужав

І набрався сили,

То нікуди вже не бігав

Він ніколи з дому,

І про те, що з ним зробилось,

Не казав нікому.

І зробився працьовитий:

Ніч усю ганяє,

Береже комору й стайню,

Звіра одганяє.

Джерело: Грінченко Борис Дмитрович. Сірко / Б. Д. Грінченко // Твори / Б. Д. Грінченко ; упоряд. Н. В. Павленко ; з іл. юних художників. – Верхньодніпровськ, 2015. – С. 23-29.