Дівчина надворі… - Шкляр Василь Миколайович

Дівчина надворі…

         Мама щось сіяла на грядці та й Петруся покликала:

Думав Петрусь, думав, та так нічого путнього й не спало йому на думку.

          І от минуло відтоді чималенько часу, вже й літечко завітало на город, і Петрусь пішов подивитися, що там доспіло. Глядь – а на грядці, де він борозенки робив, − кіски зелені до сонця тягнуться. Кучеряві такі, височенькі. О, то це там «у коморі» вже є чим поласувати!

          Висмикнув Петрусь одну косичку, а морква маленька до неї вчепилась – з мізинчик. Висмикнув другу – ще менша. Отак посмикав, посмикав і жодної не знайшов великої. Треба посадити її назад, думає. Хай підростає. А щоб видно було, коли морква величенькою стане, то Петрусь посадив її зеленим бадиллям у землю. А рожеві корінці зверху стримлять.

         Потім прибіг до мами й питає:

Тепер уже мама думала, думала й не додумалась. Петрусь сміявся, радів, що ніхто загадку його не розгадає, а коли сам про все розповів, то було йому не дуже смішно. Ой же ж і зовсім не до сміху було Петрусеві.

Джерело: Шкляр Василь. Дівчина надворі… / В. Шкляр // Шовковий дощик : оповідання / В. Шкляр. – Київ, 1984. – С. 8-9.