Провінційний вузол - Юрій Іваниченко

"Дощ почався несподівано, як то завжди буває тихої беззоряної ночі. Було чутно, як він несміливо пробивається крізь верховіття дерев. Раптом ляснув постріл, за хвилину ще один. Пролунав короткий, якийсь наче аж здивований стогін. Затим — важкий тупіт чиїхось ніг, болісний зойк. І знову — лише лопотіння дощових краплин по невидимих кронах невидимих дерев.
Шум двигуна, шурхотіння шин, довгі снопи світла: з-за рогу виїхав автомобіль. Зменшив швидкість, обминаючи нерухомі тіла, а потім ревонув, звернув на мокрий асфальт освітленої вулиці й зник удалині. Через кілька годин за півсотні кілометрів од цього місця у маленькій вітальні Матвія Шеремета ожив телефон..."