Спадок вiку - Роман Андріяшик

Головний герой роману «Люди зі страху» — учасник першої світової війни. Захищаючи політичні амбіції Австро-Угорської імперії, він переживає безглузду й абсурдну для українця війну. Звідси, від пережитого, прийде розуміння, що гідність та всілякі невигадані чоловічі чесноти не можна випробувати на війні, де від людини вимагається лише її бездумна, механічна участь. Гідність, мужність приходять з «волею». А велич людини розкривається лише за сприятливих суспільних обставин. Ці думки, висловлені Прокопом Повсюдою, розходилися з традиційною точкою зору, згідно з якою людину випробовують обставини.

В романі автор спирається на події 1916—1919 pp. в Західній Україні, позначені розпадом Габсбурзької імперії, проголошенням і крахом Західноукраїнської Народної Республіки. Це був час надій, сумнівів і зневіри. Р. Андріяшик зображує дві політичні сили — прихильників національної ідеї та соціальної революції. Його герой стомився від політики, прагне у «цьому содомі» зберегти свою окремішність, своє самостійне існування, бо «стужився за самим собою», втомився споконвічною невлаштованістю своєї нації.
Занепад республіки, крах омріяних сподівань підсилюють песимістичні настрої героя щодо українства. Люди зі страху не можуть творити історію.

«Жертви, посвяти, самозречення» націоналістів, патріотів здаються Прокопові «страхітливо бридким ділом», де «лише галасу багато», де можна виправдати свою бездіяльність. Все це можна назвати «трагедією занепаду», яку розігрують амбіційні «плаксії», не спроможні на власну державність — так іронізує головний герой роману.