Сад нетанучих скульптур - Ліна Костенко

Вірші:

Невидимі причали
І засміялась провесінь: — Пора!
Затінок, сутінок, день золотий...
Ой ні, ще рано думати про все...
Гроза проходила десь поруч...
Очима ти сказав мені: люблю...
Старий годинникар
Виходжу в сад, він чорний і худий...
Двори стоять у хуртовині айстр...
Осінній день, осінній день, осінній!
Музики
Марнували літечко, марнували...
Хай буде легко. Дотиком пера...
Пелюстки старовинного романсу
Причмелені гномики
Стояла груша, зеленів лісочок...

Акварелі дитинства
Дніпро, старенький дебаркадер...
На конвертики хат літо клеїть віконця, як марки...
Українське альфреско
Біднесенький мій ліс він зовсім задубів!..
На спиляному осокорі
Дзвенять у відрах крижані кружальця...
Мені завжди здавалося, що у Греції...

Летючі катрени
Так захотілося простору. І щоб ніяких травм!..
Калина міряє коралі, а ти летиш по магістралі...
Колись казали мудреці старі...
Ох, які всі...
Побільше музики, поменьше міркувань...
Великі журі в пам'яті планети...
І смог, і снід...
Тревожними, уважними очима...
Режими хунти і преторії...
Чорний сон віків не збудеться...
Біля сторінки первісних хлібин...
Стара церковця в Лемешах
Віяло мадам Полетики
Пам'ятник І. М. Сошенку
Повернення Шевченка
Цавет Танем
Страшний калейдоскоп
Послухаю цей дощ. Підкрався і шумить...
Це не чудо, це чад, мені страшно такого кохання...
Місто, премісто, прамісто моє...
Біля білої вежі чорне дерево...
Я вранці голос горлиці люблю
Не треба думати мізерно...

Скіфська одіссея. Поема-балада