Солов’ї - Шморгун Євген Іванович

Солов’ї

         У лісі стільки вранішнього сонця, аж очам лоскотно. Здається, що все тут густо прошите золотими нитками. А на воду глянеш – дзеркало тай годі!

         Листя ще тільки проклюнулося на березі та вільсі, на ліщині та осиці.

         Зате долі – зелене шумовиння. Недарма ж місяць травнем звуть. А по тому шумовинні – білі цятки. Це заячий щавель цвіте. Тут і там – фіалки. Онде барвінок.

         Край самої води черемха, в піняві вся. Цвіте.

         Ми розкладаємо вудки.

         Враз як задзвенить, як защебече : «Тьох-тьох-тьох! Чів-чюв!»

         Соловейко.

         Коли він змовк, десь за річкою озвався другий. А ген оддалік ще один витинає.

         І знову над нами: «Тьох-тьох! Ті-ті-ті! Тюр-р-р! Чів-чюв! Чів-чюв!..»

         Оте «чів-чюв» виходило у нього так, наче, запитував нас: «Чув?»

         Олег і каже:

         – Чув. І я чую, і он дядько.

         А соловейко пурх із гілки. Тільки його й бачили.

Шморгун Євген Іванович.  Солов’ї : [оповідання] / Є.  Шморгун // Де ночує туман / Є.  Шморгун. –  Київ, 1984. – С. 29.