МАНДРІВНИКИ
ВУСАТИЙ МАНДРІВНИК
Так гриб Капелюшник і печериця Рябенька пустилися в широкий лісовий світ, повний таємниць і невідомого.
Ішли вони густими хащами, перелазили з трудом великі звалища старих дубів і буків, відпочивали на сонячних полянах і галявинах.
Ідуть вони, йдуть, аж надвечір зустрічають великого вусатого Жука в зеленій киреї. Таких жуків на Затишній поляні не водилося, й Рябенька було аж злякалась довгих вусищів. Ніде правди діти, що гриб і собі ж трохи не теє... Але він мужньо загнав страх на потилицю і низько вклонився Жукові капелюхом.
— Доброго дня, Вусатий! - сказав увічливо.
— Доброго здоров'я, - відповів Жук, спинившись. — А ви звідки будете?
— З Затишної поляни... Ген-ген, далеко, - показав Капелюшник ціпком поза себе.
— Ага... - наче пригадував собі Вусатий. — І куди ж ви собі так мандруєте?
— Ет... не знаю, як вам це й сказати... - зам'явся гриб Капелюшник. І став журливо оповідати про гриб'яче життя на Затишній та про те, що їх вигнало на блукання по світу.
— Ідемо, - каже, - отак хоч на білий світ подивитись, а то гірко лежма від черв'яків загнивати. Я знаю?.. Може, десь і на черв'яків є рада на світі та, може, є й краще життя, ніж на нашій Затишній.
— То важко, чи знайдеться... - відповів Жук співчутливо. — Я вже ось сходив світу чимало, але скрізь таки бачив, що грибів черв'яки точать. А їдять вони вас, знаєте, через те, що ваш брат дуже тендітний зроду. І ще важніше - любите все тепленьку вогкість та й не рухаєтеся з місця: де, мовляв, народився, там і зогнив!.. Ну, а воно все так на світі, що в тепленькому хробачня плодиться, а сидячого й груші б'ють... От якби ви трохи рухалися...
— Та що зробимо? - перебив сумно гриб Капелюшник. А печериця додала, гірко посміхаючись:
— Добре вам, дядечку, говорити, коли у вас стільки ніг та ще й такий ось гарний зелений плащ для дороги...
Жук вдоволено застриг вусами.
— Воно трохи й правда, красуне, - відповів джентельменськи. — Але я вам скажу, не ображайтесь, що хто хоче рухатися, тому й ноги знайдуться... От хоча б ви обоє або ті ваші смертельні вороги черв'яки, що...
— Ах, не нагадуйте вже мені черв'яків, друже! - сказав гірко гриб, аж здригнувшись. Але Жук не спинявся...
— До речі, - тягнув він таки своє безцеремонно, - а ви ось не носите в собі тих черв'яків?.. Бо коли носите, то коротенька буде ваша мандрівка!
— А чи я знаю?.. - журно почухав гриб потилицю. — Воно ніби ріс я не в гниленькій теплиці, то й сподіваюся, що вони ще не впхалися в тіло... Але хто його знає.
— А це, друзі, важливо, - махнув Жук вусом. — У такій мандрівці ви б і загартувались прекрасно, й багато побачили б цікавого, і, може, знайшли б раду на своє горе... Але для цього треба бути в першу чергу здоровим, бо то й чимало всяких пригод у дорозі. Ну, а якщо вас уже черв'яки точать...
Гриб Капелюшник, не чекаючи кінця мови Вусатого, взяв печерицю за руку й сказав гірко:
— Вертаймось хіба, Рябенька, назад на Затишну... А то, видно, в нещасливу годину ми нині вибрались у дорогу... Не встиг іще ось вечора дочекатись, а над нами вже й ворони закрякали!
— Які ж бо ви люлі-пілюлі образливі! - сказав на це Жук докірливо. — Так і видно, що поза свою Затишну ви й носа ніде не вистромляли!.. А я, знаєте, Жук бувалий і люблю відвертість у житті... Люблю про все просто з мосту сказати.
— Що там, - каже гриб, - за відвертість приємна - одні черв'яки й черв'яки остогидлі!
— Ні, та чекайте ж! - сказав Жук із досадою. — Сядьмо отут на хвилину, я вам розкажу, до чого така моя мова...
Всі троє посідали на зелений моріг під березою. Гриб прошолопав стебельцем вуха, печериця притулилася до нього, а Жук поклав свої вуса на плечі.
— Слухайте... - почав Жук свою мову. — Коли я набрид вам про черв'яків, то це для вашого ж добра. Бо якщо вони загніздилися у вашому тілі, то й сточать вас хутко. Але я маю раду на це... Чи ви знаєте Золотий потічок і Крислату дубину?..
— А то що за дубина така? - поцікавилася печериця.
— То так називають у нас дубовий гай, - пояснив Жук. — То не знаєте?..
— Ні, не знаємо... - відповів гриб. — Не чули ми ні про Золотий потічок, ні про Крислату дубину.
— Це трохи кепсько... - почухав Вусатий лапкою поза вухом. — Ну, але нічого, ви мусите знайти їх у лісі.
— А що ж там є - в тому Золотому потічку та в тій Крислатій дубині, дядечку?.. - поцікавилась Рябенька.
— Саме оце я й хотів вам сказати, красуне... - відповів Вусатий. — За цим, знаєте, потічком у Крислатій дубині є хутір - Мурашник називається... А на цьому хуторі живуть із давніх-давен великі муравлі, й вони, як мені відомо, є завзятими ворогами всякої черви. Але не в цьому головна річ... Важливе для вас те, що муравлі, кажуть, мають славних лікарів від усяких хробакових хвороб...
— Оце так радісно, друже Вусатий, - перебив гриб. А Рябенька моргнула брівками до Вусатого й защебетала:
— А ви не гніваєтесь на нас, дядечку?
— Ні, чого ж? - зальотно рухнув Жук вусами до Рябенької. — Я завжди радий помогти іншим в нещасті, а тим більш мандрівникам. Еге, так ото й раджу вам, друзі: підіть ви насамперед до цих лікарів, хай вас оглянуть і порадять від усякого лиха...
— Сердечно вам дякуємо, друже хороший, - сказав гриб Капелюшник. — А теє... а не могли б ви нам сказати, як маємо йти до тієї Крислатої дубини?
— Дуже радо, - відповів Жук по-дружньому. — Як би то сказати вам, щоб ясніше... Ну, йдіть ви все на схід сонця... То перейдете Зелену соснину, потім буде Березовий гай, з гаю вийдете на Сонячну царину, а за цариною ото - Золотий потічок та Крислата дубина... Але сьогодні ви ще в дубину не зайдете, зайдете аж, мабуть, завтра надвечір, коли добре візьмете ноги за пояс.
— Дуже дякуємо, - ще раз подякував гриб Капелюшник Жукові. — А тепер, любий наш приятелю, прощавайте, бо кому, як то кажуть, в дорогу, тому й час...
— А так, - підняв Жук довгі вусища з плечей.
Всі повставали й попрощалися. Гриб і Вусатий сердечно потиснули руки, а Рябенька аж просльозилася, даючи свою руку зеленому мандрівникові.
— Ну, щасливої дороги! - побажав Жук на прощання.
— Щасливої й вам! - відповіли обоє.
З цим і розійшлися. Зелений турист почимчикував собі далі, а гриб і печериця взяли путь на схід сонця.
— Слухайте! - гукнув ще їм Жук уже звіддалі. — Забув вам сказати, що на царині та над потічком іноді люди ходять з кошиками... Отже бережіться, а то небагато для вас приємності потрапити в кошик...
— Дякуємо, дякуємо за пересторогу! - замахав гриб капелюхом, а печериця білою ручкою.
— І ще одне, друзі... - гукнув Жук, аж луна пішла лісом. — Коли вже повертатимете здорові додому, я прошу вас у гості до себе. Чуєте?.. Думаю, що не погордуєте хлібом-сіллю... Я живу в липовому дуплі коло Чистого озера, направить вас туди кожний жук чи кузька, як спитаєте.
— Добре, добре... Спасибі вам за запросини!.. - подякував голосно гриб Капелюшник.
— Зайдемо, напевно! - гукнула дзвінко й Рябенька у складені долоньки.
Джерело: Козланюк Петро. Вусатий мандрівник // Мандрівники / П. Козланюк. - Львів, 1979. – С. 11-16.
