Давно не видно вже стежок - Ладижець Володимир Іванович

Давно не видно вже стежок

Давно не видно вже стежок –

Лежать сніги в дубовім гаї.

Лиш пустотливий потічок

Тече, по-літньому співає,

То упірне собі під лід,

То вибігає знов на волю.

Махають вітами услід

Йому на березі тополі.

А він спішить,

         спішить,

                   спішить,

Тікає, мабуть, від морозу,

Що ген заковує в цю мить

Усі калюжі на дорозі.

Мене ж мороз той не ляка,

Хоч в мене й щоки вже червоні.

Я йду, біжу вздовж потічка

І радо плескаю в долоні,

Бо він по-літньому співа,

В снігу проклавши борозенку.

Водиця в ньому, як жива,

Сміється все над морозенком!