Хитрі Вовки - Ярмиш Юрій Феодосійович

Хитрі Вовки

         Давно колись було це…

         Зустрілися в дрімучому лісі два Вовки. Люті-люті обидва. Каже один Вовк другому:

         – Як жити далі будемо? Не милують наш рід люди!

         – Авжеж, – погодився другий Вовк і зашепотів товаришеві щось на вухо, та так тихо, щоб ніхто нічого не почув.

         Домовилися звірі, переморгнулися і побігли в місто – просто на базар. Купили там гострі коси.

         Вийшли на зелений луг, розмахнулися…

         Ідуть селяни на роботу: що за дивина? Вовки траву косять!

         Побачили вовки селян – підбігли, умовляють:

         – Візьміть нас в артіль! Бачите, які ми, – лише сіно і їмо!

         – Нас мало, а злий пан деньок і дав на косовицю, – подумали селяни. – Підмога потрібна, хай працюють!

         Косили разом до полудня. Саме  спека настала.

         Сіли селяни в холодок, молока з хлібцем поїли і заснули. Вовки ж – тихенько в кущі, за близький лісок – до отари.

         Упіймали овечку (ось про що вони між собою шепотілися!) та й з’їли її. І повернулися вчасно.

         Увечері пішли люди в село. І Вовки просяться: візьміть нас. Сторожами будемо.

         Погасла зоря вечірня. Поснули всі. Тільки Вовки очей не заплющували…

         Раптом серед ночі – страшний галас в кошарі.

         Прибігли селяни. Вогні, собачий гавкіт навколо.

         Вовки тоді з двох овечок миттю шкури зідрали і на себе накинули – серед отари сховатися хотіли.

         А овечки вовчий дух чують, розбігаються.

         Побачили селяни звірів дивних: шкури овечі, а морди і ноги вовчі. Одразу все зрозуміли:

         – Так ось як ви нам допомагаєте! Одержуйте за все!

         Минуло відтоді чимало років… І коли злі люди обдурюють добрих, а самі прикидаються чесними, про них, як про тих двох сірих лиходіїв, кажуть: « Видно вовків і в овечій шкурі!»

Джерело: Ярмиш Юрій Феодосійович. Хитрі Вовки : [оповідання] / Ю. Ярмиш // Живі малюнки / Ю. Ярмиш.  –  Київ, 1963. – С. 19-20.