Згадка про Лариску засмутила Антошку ще більше. Дівчинка наче відчувала, що підземелля не віщує добра. Так не хотіла його відпускати! А він же її відштовхнув.
Антошка тяжко зітхнув і похнюпився.
Він навмання бурмотів, що тільки в голову збреде, і навіть згадав лічилку про солдатів. Її всі знають:
Ати-бати —
Йшли солдати.
Ати-бати —
На базар.
Ати-бати —
Що купили?
Ати-бати —
Самовар!
Ледве Антошка знічев’я пробурмотав оці слова, як у ямі почулося якесь шарудіння і кахикання.
— Хто? — злякався хлопчик.
— Ати-бати — це ми, солдати! — відказало кілька голосів.
— Які солдати?..
— З лічилки.
— Звідки ви прийшли?
— З базару.
— Скільки вас?
— Троє.
— А у вас зброя є?
— Немає. Зате у нас є — ати-бати — самовар.
Антошка не поспішав радіти. Ще ж не відомо, що за народ — ці солдати.
— А що ви збираєтесь робити? — обережно спитав він.
— Ати-бати — пити чай. Ось тільки самовар роздмухаємо.
У повітрі поплив слабкий димок. У пітьмі щось сопіло, пихкало, кахикало. А тоді з’явилося слабке червонувате світло. То в самоварі розгорялися вуглинки.
— А потім що? — Антошка вдивлявся у пітьму.
— А потім що скажеш, те й зробимо.
— А що ви вмієте?
— Ати-бати — пити чай.
— І все?
— Все.
Тут тільки Антошка всміхнувся. Тепер у нього є цілий загін. Дарма, що вони нічого не вміють, воно й зрозуміло — в лічилці тільки те й робили, що купували самовар. Але він їх навчить.
Очі його вже давно призвичаїлися до темряви. І навіть при слабкому світлі від самовара Антошка роздивився своїх нових знайомих. Це були три дебелих дядьки. Однаковісіньких. З великими вусами. Один був у жовтому мундирі, другий — у синьому, третій — у зеленому.
Вони посідали навколо самовара, запросили Антошку. Кожен відчепив від паска кварту і націдив туди чаю. Потім повитягали з кишень сухарі.
І всі троє простягли свої кварти і сухарі Антошці. — Дякую, — сказав він. — А ви?
— Бери, бери, у самоварі багато чаю.
Хлопчик гадав, що й сухарів багато. А тому він швиденько впорався і з чаєм, і з сухарями. Чай був запашний, солодкий.
А далі виявилося, що сухарів солдати більше не мають. Їм довелося пити чай без нічого. Антошка так страждав, що просто жах! Він перепрошував усіх разом і кожного окремо. А солдати тільки казали:
— Нічого. Нам аби був чай, а то все — пусте.
Почаювали. Самовар почав пригасати.
— Командування беру на себе, — непевно промовив Антошка.
— Ати-бати — ми готові виконувати накази! — хором відказали ті.
А от що їм було наказувати? Антошка звелів Синьому солдатові стати струнко під самою стіною ями.
— Ати-бати! — відказав той і став. Він був високий і міцний.
Зелений за наказом хлопчика заліз на плечі Синьому і теж став струнко.
Потім Жовтий з допомогою двох своїх приятелів заліз на плечі Зеленому і випростався. Антошка дуже боявся, що жива піраміда не втримає рівноваги і розсиплеться. Але солдати — від нижчого до верхнього — прихилилися спинами до стіни і бадьоро всміхалися.
— А мене зверху витримаєте?
— Ати-бати! Витримаємо!
Жовтий додав:
— Тільки тобі навіть з моєї голови не дістатися краю ями, бо там ще високо.
Антошка засумував:
— Що ж робити?
— Ати-бати, подай нам самовар.
Він подав самовар Синьому. Той підняв його вгору і передав Зеленому. Той зробив так само, і самовар опинився в руках Жовтого, а там і в нього на голові.
Потім солдати передали один одному Антошку. І ось хлопчик заліз на верхівку піраміди. Самовар на голові Жовтого тремтів і хитався, але Антошка сміливо звівся навшпиньки.
Тепер його руки вільно діставали до ляди. Хлопчик уперся у неї долонями, натиснув. Ляда скрипнула і трохи піднялася. Крізь щілину влилося рожеве світло.
Антошка почув голоси. Один грубий, хрипкий. Він звучав просто над лядою. А другий був пронизливий, як у надувної гумової кульки. Він чувся збоку.
Над Антошкою зарипіло ліжко. Перший голос прохрипів:
— Я скоро буду спати.
Другий — запобігливо:
— На добраніч, наш найрозумніший!
— Я хочу, щоб сьогодні Оті Самі Двоє опинилися в ямі, а я на них ранком подивлюся…
— Чики-брики! Ваше бажання — моє бажання!
— І тоді ти мене одвезеш на п’ятиколісному велосипеді на Синю гору і я розіб’ю яйце-райце! Ти знаєш, що таке яйце-райце?
— Ніхто не знає того, що знає наш найрозумніший! Чики-брики!
— А ти хочеш, щоб я тобі розповів?
